Дитячі психологічні травми не зникають безслідно – вони можуть передаватися наступним поколінням не лише через виховання, а й на біологічному рівні. Сучасні дослідження підтверджують, що досвід болю, страху та насильства, пережитий нашими батьками, здатен впливати на наше психічне та фізичне здоров’я.
Науковці виявили, що сильний стрес і травматичні події можуть змінювати експресію генів через епігенетичні механізми. Наприклад, дослідження серед сирійських родин показало, що у матерів, які пережили війну, та їхніх дітей і онуків спостерігалися зміни в метилюванні ДНК, що впливало на гени, пов’язані з реакцією на стрес.
Подібні результати отримали дослідники, вивчаючи нащадків жертв Голокосту. Зокрема, виявлено зміни в гені FKBP5, який відповідає за регуляцію стресу, що свідчить про можливість передачі травматичного досвіду на генетичному рівні
Травми батьків можуть впливати на їхню здатність до емоційної регуляції, що, своєю чергою, позначається на стилі виховання. Дослідження показують, що батьки з травматичним досвідом частіше демонструють агресивну або байдужу поведінку, що може призводити до розвитку тривожності, депресії та інших психічних розладів у дітей .
Крім того, вербальне насильство, таке як крики або образи, може змінювати структуру мозку дитини, зокрема ті його частини, що відповідають за обробку загроз і винагород. Це робить дитину більш вразливою до стресу та ускладнює формування здорових стосунків у майбутньому.
Психологічні травми можуть створювати замкнене коло, в якому діти, виростаючи в умовах емоційного насильства або нехтування, самі стають батьками з подібними проблемами. Це підвищує ризик передачі травматичного досвіду наступним поколінням.
Наприклад, дослідження показують, що діти, які зазнали емоційного насильства, можуть мати труднощі з формуванням стосунків, відчувати хронічну тривожність або демонструвати деструктивну поведінку.
Хоча міжпоколінна передача травми є серйозною проблемою, існують способи її подолання. Психотерапія, особливо зосереджена на роботі з травмою, може допомогти людям усвідомити та опрацювати свій досвід, розвинути навички емоційної регуляції та побудувати здорові стосунки.
Крім того, створення підтримуючого сімейного середовища, відкритого для емоційного вираження та взаєморозуміння, може зменшити ризик передачі травми наступним поколінням.
Ментальне здоров’я – це не лише індивідуальна характеристика, а й соціальний феномен, що змінюється під впливом історичних, економічних та культурних факторів. Сучасні дослідження показують, що кожне покоління стикається з унікальними викликами, які впливають на їхнє психічне благополуччя
Дослідження, проведене Університетським коледжем Лондона та Королівським коледжем Лондона, виявило, що симптоми депресії та тривожності були поширенішими серед молодших поколінь ще до пандемії COVID-19, а під час пандемії ця різниця ще більше зросла. Зокрема, молоді люди у віці від 18 до 24 років демонстрували значно вищі рівні психологічного дистресу порівняно зі старшими поколіннями. Подібні тенденції спостерігаються і в Австралії. Дослідження, опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences, показало, що люди, народжені в 1990-х роках, мають гірші показники ментального здоров’я порівняно з попередніми поколіннями. Це свідчить про те, що погіршення ментального здоров’я є характерним саме для певних поколінь, а не лише віковим явищем.
Молодші покоління, особливо покоління Z, виросли в умовах цифрової епохи, де соціальні мережі стали невід’ємною частиною життя. Хоча це забезпечує нові можливості для спілкування, воно також створює додаткові стресори, такі як кібербулінг, порівняння себе з ідеалізованими образами та постійний інформаційний тиск. Ці фактори сприяють зростанню рівня тривожності та депресії серед молоді.
На відміну від молоді, старші покоління, такі як бебі-бумери та покоління X, демонструють відносну стабільність або навіть покращення ментального здоров’я з віком. Це може бути пов’язано з меншим впливом цифрових технологій, більшою життєвою стабільністю та наявністю усталених соціальних зв’язків.
Позитивним аспектом є зростання відкритості до обговорення ментального здоров’я серед молодших поколінь. Покоління Z активно говорить про свої психологічні проблеми, що сприяє зменшенню стигматизації та підвищенню обізнаності про важливість психічного благополуччя.
Токсична сімейна динаміка – це система стосунків, у якій присутні психологічне насильство, маніпуляції, емоційна холодність або ж надмірний контроль. Дослідження показують, що подібні паттерни мають властивість передаватися з покоління в покоління. Водночас сучасна психологія стверджує – цей цикл можна перервати. психічного благополуччя.
Згідно з даними Американської психологічної асоціації, діти, які зростають у родинах із жорсткою критикою, приниженням або нехтуванням емоційними потребами, з більшою ймовірністю повторюють такі ж моделі у власних стосунках. Це пов’язано з механізмом соціального навчання – дитина засвоює, що подібна взаємодія є «нормальною» формою вираження почуттів і контролю.
Також вплив мають міжпоколінні психологічні травми. За результатами огляду, опублікованого в The Lancet Psychiatry, травми та шкідливі сімейні паттерни здатні змінювати реакцію на стрес, формувати спотворені моделі прихильності та емоційної регуляції, які передаються дітям і можуть проявлятись у дорослому віці. психічного благополуччя.
На думку психологів, перервати ланцюг токсичних стосунків можливо, хоча це вимагає часу, зусиль і усвідомленості. Ось кілька ключових аспектів:
1)Усвідомлення проблеми: Перший крок – визнати, що певні моделі поведінки у сім’ї є токсичними та негативно впливають на психіку.
2)Психотерапія: Доказова практика показує, що когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), сімейна та травматерапія допомагають подолати наслідки токсичного виховання та виробити нові, здорові моделі поведінки.
3)Робота з межами: Людина, яка прагне розірвати токсичний сценарій, повинна навчитися вибудовувати особисті кордони та захищати свої потреби у спілкуванні з родичами.
4)Побудова нових стосунків: Формування здорових взаємин у дорослому житті (з друзями, партнером, колегами) допомагає переосмислити минулий досвід і навчитися довіряти. психічного благополуччя.
