Уже за кілька годин після останнього удару Росії по Києву у медіа та соцмережах почали з’являтися фото постраждалих і загиблих.
Натуралістичні, для частини суспільства – аж занадто. Наприклад, голе тіло чоловіка, якого несуть вулицею, відомого фотографа Євгена Малолєтки.
Через це вчергове розгорілася дискусія — наскільки подібні фото етичні та чи не шкодять усім: людям, які бачать це у соцмережах, потерпілим, які бачитимуть себе вразливими і в навіть інтимних деталях? Як це засилля фото вплине на їхніх рідних і близьких? Інша частина українців навпаки вважає, що такі фото потрібні, щоб фіксувати злочини росіян і демонструвати наслідки їхніх атак світу.
LB.ua вирішив поглянути на цю дискусію з точки зору психічного здоров’я. Ми запитали Вадима Мельника, психолога, співзасновника центру психотерапії “Світи”, голову секції залежностей Української асоціації конгітивно-поведінкової терапії, як такі знімки і відео впливають на близьких потерпілих і українців загалом, чи є сенс висловлювати свої емоції після атак у соцмережах та як дати собі ради після стресу, пов’язаного з обстрілом. Далі – його пряма мова.
Вадим Мельник, психолог, співзасновник центру психотерапії ‘Світи’
Чому люди репостять фото загиблих
Це спосіб подолати свої сильні почуття, проявити співчуття родинам загиблих і постраждалих, прожити свої емоції страху і горя, висвітлюючи ці події.
Хтось на такі події реагує почуттям провини: у людей горе, а я вижив. Публікуючи фото, людина немов каже: я це не ігнорую, я в контексті, приєднуюсь до вашого болю.
Якщо в людей велика іноземна аудиторія, це їхній спосіб показувати, в яких реаліях перебувають українці. Так людина наче і собі допомагає, робить щось корисне. Несе цю інформацію в маси. Це може допомагати їй стабілізувати свій емоційний стан.
Однак це може призвести до ретравматизації тих, які ці фото побачать. Особливо якщо ці люди не перебувають в Україні, або за якихось обставин не в контексті цієї війни. Тоді це може мати небезпечний ефект на психіку, і може призводити до вторинної травматизації через ці фото і відео.
Подібні фото може побачити дитина, в якої ще не сформовані способи емоційної регуляції, її це може сильно вразити. Це можуть побачити люди з надчутливим тривожним темпераментом. Та ми не можемо вберегти всіх від цього.
Можна вживати термін медіатравма свідка. Загалом, у людини може статися психічна травма або гостра реакція на стрес, коли вона є просто свідком. Це може бути не тільки в стані війни, а, наприклад, людина може побачити, як біля неї когось збили машиною.
Якщо людина навмисно себе відокремила від трагічних новин, бо так намагається себе вберегти, то на неї постійні фото і відео в стрічці матимуть скоріше негативний вплив. А на людей, які перебувають в епіцентрі, розуміють контекст, це не буде мати такого негативного впливу, і не спричинить травми, а буде навпаки способом подолання складних емоцій.
Людина поза контекстом подій може відчути різкий страх чи навіть відразу. Насичений подіями обстрілів контент може її шокувати.
Люди в контексті скоріше відчуватимуть залученість, злість на ворога і бажання допомогти фізично чи донатом на ЗСУ.
Психіка є гнучкою і адаптивною, тому з часом подібні фото і відео “унормалізовуються”, стають звичними, і люди відмічають “так, бачу, але для мене цього вже забагато” і гортають далі.
Якщо подивимось фільм жахів перший раз, злякаємось. Якщо переглянемо 20 разів, він не буде викликати такого емоційного стану. Те саме плюс-мінус відбувається з контентом.
Якщо ми через день бачимо обстріл, руїни, когось дістають, то звикаємо. Хтось з більш чутливою психікою не зможе до цього адаптуватися і можуть виникати емоційні проблеми або психічні розлади. Тоді потрібно звертатись по допомогу.
Вплив таких фото на потерпілих і їхніх рідних
З точки зору психічного здоров’я, ми б мали мати добровільну згоду людини на те, що публікуємо її фотографії в мережі, бо це побачить умовно мільйон людей.
З іншого боку, в умовах війни це – нереалістичний стандарт. Ми не можемо мати добровільну згоду всіх людей на публікацію їхніх фото.
Коли у Львові був обстріл і загинула родина, чоловік тільки залишився живий, його історію рознесли мережами. І це з позиції людяності невірно. Це дуже страшно. І несе шкоду психіці чоловіка.
Але з позиції загального блага для просвітництва, щоб світ знав, то скоріше матиме позитивну мету. Ми весь час перебуваємо в етичній дилемі.
Близьким загиблих, мабуть, буде не до соцмереж та контенту, який несеться після обстрілів. Однак, коли вони це бачитимуть, воно може значно посилювати їхнє горе. Та, знову таки, деякі люди хотіли б, щоб світ знав про це, тоді як інші хотіли б сховатись. Немає однозначної відповіді.
Згадую історію, яку опублікувала дружина колишнього полоненого: коли мережами гуляли його фото і відео звільненим, як він їв яблуко.
Максим Колєсніков вперше тримає свіже яблуко після повернення з полону
Його дружина спочатку була сильно обурена, що світ побачив чоловіка в такому стані, їй це було нестерпно. Але сам військовополонений сказав, що якщо це допоможе показати світу, що таке полон, він готовий публікувати будь-які відео та фото себе. А батько військового сказав: це не лише справа нашої сім’ї, але і ілюстрація війни для всього світу.
Чи допомагає виливання болю та гніву у соцмережах подолати стрес
Може допомагати. Люди в Україні довго піддаються обстрілам. У більшості зараз це не викликає жаху, але провокує багато праведного гніву. Не всі можуть його вилити на ворога. І тому проявляють це через соцмережі.
Можна проявляти свій гнів, емоції, ще ефективніше після цього було б зробити щось проактивно: донат, допомога близьким, розмова з кимось. Інша справа, що не всі люди можуть в цей момент опанувати свої почуття і бути корисними. У такому випадку потрібно подбати про себе, стабілізуватися і тоді попіклуватися про когось, якщо є така потреба.
Що робити, якщо не можеш отямитися після обстрілу
Зазвичай, першим активується у такій ситуації тіло, наприклад, пришвидшується серцебиття. Наша задача – передусім зосередитись на тілі. Є гарні методи, наприклад, дихання по квадрату. Це найпростіше робити, коли дивимось на вікно.
Ми просто рухаємось поглядом по периметру вікна, робимо вдих, рухаємось очима по верхній горизонталі, на куті робимо паузу, затримуємо дихання і спускаємось по вертикальній лінії зором, доходимо до іншого кута, робимо видих.
І так по черзі: вдих, пауза, видих, вдих, пауза, видих. Це стабілізує вегетативну нервову систему, балансує дихання і ми заспокоюємось.
Є ще проста вправа. Коли людина в сильному стресі, у неї може бути відчуття ватних ніг. Можна себе просто пообстукувати. Наче килим чистите, просто по ногах, по тілу обстукування робите. Це теж стабілізує.
Важливим є попити води, змочити рот. Коли людина в стресі, в неї пересихає сильно в роті. І це мозок сприймає як небезпеку. Коли у нас з’являється слина, то ми заспокоюємось. Якщо немає води, можна потерти мочки вух за вухами, це теж спонукає слинну залозу виділяти слину.
Можна перемкнути увагу на інші речі, зосередитись на конкретних предметах якогось кольору або понюхати, наприклад, каву або з’їсти шматочок лимона.
Джерело: https://lb.ua/health/2025/04/26/673271_shcho_robit_iz_nashoyu_psihikoyu_zasillya.html