Багато молодих людей прагнуть отримати відповіді на психологічні питання, але не всі мають таку змогу. Ми звернулися до експерта від вашого імені. Інсайтами поділиться Костянтин Слюсаренко, магістр психології та практикуючий фахівець.
Які фактори можуть впливати на самооцінку молодої людини?
- Ставлення батьків до дитини. Це один із найсильніших чинників у формуванні самооцінки. Дитина дуже чутлива до того, як її сприймають батьки. Якщо вони проявляють любов, підтримку, заохочують, це допомагає їй формувати позитивне уявлення про себе. Наприклад, коли батьки підкреслюють сильні сторони, це дає впевненість у своїх здібностях. Якщо ж, навпаки, дитину критикують або порівнюють з іншими, зосереджуючись на її недоліках, це може призвести до зниження самооцінки і створення невпевненості в собі.
- Стосунки між батьками. Діти часто сприймають модель взаємодії батьків як еталон для власних стосунків, і це впливає на їхній погляд на себе та на бачення стосунків загалом. Якщо мамою і тато ставляться один до одного з повагою та підтримкою, дитина засвоює модель здорової взаємодії і вчиться, тому що вона також варта поваги та любові.
Конфлікти, відсутність емоційної підтримки або надмірна критика між батьками можуть призводити до тривожності у дитини і формувати у ній почуття неповноцінності, оскільки вона може сприймати ці негативні прояви як щось пов’язане з її особистістю або заслугами.
Відносини з соціумом (садочок, школа). Те як дитина почувається серед однолітків та інших дорослих, значно впливає на її самооцінку. В ранньому віці садочок і школа є першим досвідом соціалізації, де дитина починає порівнювати себе з іншими. Важливо, щоб у колективі були умови для підтримки й взаємної поваги. Наприклад, позитивне сприйняття з боку однолітків, визнання в колективі, підтримка вихователів чи вчителів зміцнюють самооцінку дитини. Але, якщо вона зазнає булінгу, критики або відчуває неприйняття, це може призводити до внутрішніх комплексів, сумнівів у собі й негативного самооцінювання.
Чи можна змінити власне сприйняття себе і як це зробити?
Для того, щоб позбутися негативних переконань, необхідно усвідомити, звідки вони прийшли. З дитячого садочку? Зі школи? З коледжу? Відколи я почав так думати?
Коли у мене є представлення про моє негативне переконання, наприклад,” у мене нічого не вийде”, або “я не вдаха” чи “я ніколи не вийду заміж”, напишіть його на аркуші паперу, а нижче напишіть мінімум 20 тверджень, які спростовують ваше негативне переконання. Їх потрібно читати щоранку протяком 21 дня мінімум
Як навчитися не порівнювати себе з іншими людьми?
Для того, щоб не порівнювати себе з іншими людьми, важливо у себе закохатися. Напишіть 10 пунктів, що вам подобається у вашій зовнішності, що вам подобається у вашому характері. 10 своїх досягнень, якими ви пишаєтеся. 5 ваших родзинок. і Зрозуміте, який же ви краш і немає ідеальних людей! Коли у вашу голову прийде бажання порівняти себе з кимось нібито кращим від себе, то зосередьте свою увагу на мінусах цієї людини. Зрозуміте, що вона також не ідеальна і можливо, хтось навпаки порівнює себе з вами.
Як реагувати на негативні коментарі чи критику від інших?
Для того, щоб позбутись переконання «я повинен всім подобатись», ви повинні написати також хоча б 20 тверджень, які спростовують ваше негативне переконання «подобатися всім людям».
Людина – біопсихосоціодуховна істота. І щоб покращити своє самопочуття, самооцінку, необхідно проявляти активність у всіх цих аспектах.
Для того, щоб підвищити свою самооцінку, необхідно в якомусь сенсі закохатися у себе, любити себе. Любити – це на справі, тому що коли ви любите, ви проявляєте це своїми вчинками, своїми словами, подарунками, і так далі.
Практичні поради для покращення самооцінки
- Слова підтримки: говорити собі щось добре, коли важко. підбадьорювати себе, як би це зробив ваш кращий друг. Подарунки для себе: придбати щось приємне, не чекаючи особливого випадку, просто тому, що це приносить радість.
- Час наодинці з собою: знаходити час для занять, які приносять задоволення і наповнюють енергією.
- Здорові межі: відмовлятися від того, що виснажує, і дозволяти собі сказати «ні», коли щось не відповідає вашим цінностям чи потребам.
- Дбайливе ставлення до свого тіла: харчуватися здорово, займатися спортом, висипатися, адже це також прояв любові до себе.
Якщо у вас ще залишились питання, які ви б хотіли поставити Костянтину, то це можна зробити, написавши йому особисто на сторінку “psychologist_sliusarenko” у мережі Інстаграм. Також ви можете записатись на онлайн-консультацію до нього та прокачати себе разом із професійним психологом.
У сучасному світі, де щоденні виклики нагадують біг із перешкодами, а баланс між роботою та особистим життям здається недосяжною мрією, емоційне вигорання стало не просто модним терміном, а реальною загрозою для нашого ментального здоров’я. Це тихий ворог, який підкрадається непомітно: спершу легка втома, потім втрата ентузіазму, а згодом – відчуття, ніби внутрішній вогонь згас. Чи знайоме вам відчуття, коли навіть улюблена справа стає тягарем, а кожен новий день – це випробування? Якщо так, ви не самотні. Емоційне вигорання не обирає жертв за статусом чи віком, але його можна розпізнати і, що важливіше, подолати. У цій статті ми разом із психологом Костянтином Слюсаренком, розберемо, як вчасно помітити тривожні сигнали та з’ясуємо які практичні кроки допоможуть повернути собі енергію та радість життя.
Вигорання не настає за один день. Воно накопичується, коли ми постійно віддаємо, але не наповнюємо себе.
Як розпізнати емоційне вигорання?
Емоційне вигорання починається з дрібниць – легкої втоми, зниження інтересу до роботи чи хобі, – але з часом ці симптоми стають дедалі помітнішими. Ось ключові ознаки, які сигналізують про необхідність зупинитися і подбати про себе:
- Хронічна втома: ви прокидаєтеся втомленими, навіть якщо спали 8 годин. Відчуття, що енергія не відновлюється, стає постійним.
- Емоційна байдужість: речі, які раніше надихали – улюблена справа, спілкування з друзями, досягнення – втрачають сенс і здаються порожніми.
- Дратівливість через дрібниці: ви помічаєте, що реагуєте різко на незначні ситуації, які раніше не викликали емоцій.
- Відчуття внутрішньої кризи: ви можете відчувати, що «зламалися», але змушуєте себе триматися, бо «треба». Це супроводжується почуттям безпорадності чи втрати контролю.
Ці ознаки – це не просто «поганий настрій», а тривожні сигнали вашої нервової системи. Розпізнати їх – це перший крок до відновлення. Ігнорування цих симптомів може призвести до серйозніших проблем, таких як депресія чи фізичне виснаження.
Емоційне вигорання – це не вирок, а сигнал, що настав час переглянути свої пріоритети та повернути турботу про себе на перше місце. Ось кілька практичних технік, які допоможуть зупинити вигорання та відновити внутрішні ресурси.
Скан тіла й енергії: слухайте себе.
Перший крок до відновлення – це усвідомлення свого стану. Техніка «сканування тіла й енергії» допомагає оцінити, наскільки ви виснажені, і визначити, що саме забирає ваші сили. Знайдіть тихе місце, закрийте очі (якщо комфортно) і задайте собі три запитання:
Який рівень моєї енергії від 0 до 10? Чесна оцінка допоможе зрозуміти, наскільки ви близькі до межі.
Що мене виснажує? Це може бути конкретна ситуація, людина, завдання чи навіть внутрішній тиск.
Що мене наповнює? Згадайте заняття, людей чи місця, які повертають вам радість і енергію.
Ця практика займає лише 5 хвилин, але допомагає встановити зв’язок із собою та визначити, де потрібні зміни. Наприклад, якщо ви оцінили свою енергію на 3 бали, це сигнал, що пора зробити паузу або делегувати частину завдань.
Список «перезарядки»: ваш аварійний план.
У моменти виснаження мозок часто відмовляється приймати рішення чи шукати способи відновлення. Щоб не загрузнути в апатії, створіть заздалегідь список із 10 речей, які вас «заряджають». Це можуть бути:
- Прогулянка в парку.
- Прослуховування улюбленої музики.
- Телефонна розмова з близькою людиною.
- Читання книги чи перегляд легкого фільму.
- Гаряча ванна чи чашка трав’яного чаю.
Запишіть цей список у нотатник або телефон. У моменти, коли відчуваєте, що сили закінчуються, не намагайтеся «вигадати» щось нове – просто відкрийте список і оберіть одну дію. Цей підхід знижує ментальне навантаження та допомагає швидко повернутися до себе.
Переосмислення очікувань: відпустіть перфекціонізм.
Емоційне вигорання часто підживлюється завищеними очікуваннями до себе. Фраза «я повинен усе встигати» стає пасткою, яка виснажує ресурси. Спробуйте замінити її на запитання:
Що буде достатньо добре на сьогодні? Наприклад, замість того, щоб завершити весь список справ, оберіть одну-дві ключові задачі.
Як я можу бути добрішим до себе? Дозвольте собі відпочити без почуття провини чи зробити щось неідеально.
Ця практика допомагає змістити фокус із зовнішньої ефективності на внутрішню цінність. Пам’ятайте: ваша цінність не залежить від кількості виконаних завдань чи схвалення інших. Дозволяючи собі бути «достатньо хорошим», ви звільняєте енергію для відновлення.
Чому важливо діяти вчасно?
Емоційне вигорання – це не просто тимчасовий спад настрою, а стан, який може вплинути на фізичне здоров’я, стосунки та якість життя. Вчасне розпізнавання симптомів і регулярна турбота про себе допомагають зупинити цей процес на ранніх етапах. Кожна з описаних технік працює як маленький, але важливий крок до відновлення. Вони не вимагають багато часу, але їхній ефект накопичується, повертаючи вам енергію, мотивацію та відчуття контролю.
Як інтегрувати ці практики у життя?
Щоб ці методи стали частиною вашого життя, почніть із малого. Наприклад, складіть список «перезарядки» вже сьогодні ввечері або спробуйте техніку сканування енергії протягом тижня. Поступово додавайте інші практики, адаптуючи їх до вашого ритму. Якщо ви відчуваєте, що вигорання вже серйозно впливає на ваше життя, не соромтеся звернутися до психолога – це ознака сили, а не слабкості.
Емоційне вигорання – це сигнал, що настав час повернутися до себе. З цими практиками ви зможете не лише розпізнати його вчасно, а й відновити внутрішні ресурси, щоб жити повноцінно, з радістю та впевненістю.
Сьогодні для більшості людей життя у сучасному світі – це балансування між роботою, особистими цілями та несподіваними викликами. Стрес, наче невловимий попутник, супроводжує кожен наш крок, крадучи спокій і енергію. Але чи обов’язково йому піддаватися та робити частиною свого життя? Що, якщо ми можемо не просто вистояти в цьому шаленому темпі, а й навчитися керувати ним, використовуючи його виклики для власного зростання? Техніки саморегуляції стресу – це доступні кожному інструменти, які допомагають знайти рівновагу, зберегти ясність думок і навіть відкрити нові грані своєї стійкості. У цій статті ми зануримося у світ практичних методів – від дихальних вправ до стратегій усвідомленості. Ви дізнаєтеся як зробити ці практики частиною вашого життя, щоб кожен день ставав не випробуванням, а можливістю для гармонії та самовдосконалення.
У моменти, коли стрес накочує, немов хвиля, здатність швидко повернути собі спокій стає безцінною. Саморегуляція стресу – це не лише спосіб заспокоїтися, а й можливість навчитися керувати своїм станом, щоб не дозволяти напрузі диктувати ваші дії. На щастя, існують прості, але ефективні техніки, які можна застосовувати будь-де й будь-коли. Вони допомагають перезавантажити нервову систему і відновити внутрішню рівновагу. Нижче ми детально розглянемо кілька перевірених методів, які підтримають вас у складні моменти.
Ця техніка – справжній якір для розуму й тіла. Її простота робить її доступною кожному, а ефективність базується на активації парасимпатичної нервової системи, яка відповідає за стан спокою. Як це працює?
Крок 1: зробіть повільний вдих через ніс, рахуючи до 4.
Крок 2: затримайте дихання, рахуючи до 7.
Крок 3: повільно видихайте через рот, рахуючи до 8.
Повторіть: виконайте цикл 3–4 рази.
Такий ритм допомагає уповільнити серцебиття, знизити рівень кортизолу (гормону стресу) і переключити організм із режиму «біжи або бий» у стан релаксації. Ця техніка особливо корисна перед важливою зустріччю, у момент тривоги чи коли відчуваєте, що емоції беруть гору.
Коли стрес затягує вас у вир тривожних думок, фізичні дії можуть стати швидким способом «заземлитися» – повернутися до моменту «тут і зараз». Ця техніка допомагає відволіктися від хаосу в голові та зосередитися на тілесних відчуттях.
Спробуйте наступне:
Рух: стисніть і розтисніть кулаки кілька разів, повільно оберіть плечима або постукайте ногами по підлозі.
Контакт із поверхнею: пройдіться босоніж по підлозі, відчуваючи текстуру під ногами, або торкніться прохолодної поверхні столу чи стіни.
Візуальне заземлення: огляньте приміщення та назвіть 5 речей, які бачите, 4 – які можете торкнутися, 3 – які чуєте.
Ці дії перенаправляють увагу з внутрішньої паніки на зовнішній світ, допомагаючи мозку переключитися. Техніка ідеально підходить для моментів, коли ви відчуваєте, що «загрузли» в тривозі чи не можете зібратися з думками.
Іноді стрес виникає через відчуття безпорадності чи перевантаження. У такі моменти корисно поставити собі прості, але глибокі запитання, які допоможуть переосмислити ситуацію та знайти вихід. Спробуйте запитати себе:
- Що я зараз можу зробити, щоб мені стало хоча б трішки легше? Це може бути чашка чаю, 5-хвилинна прогулянка чи навіть перенесення другорядного завдання на завтра.
- Що я можу відпустити просто зараз? Можливо, це надмірне хвилювання про те, що поза вашим контролем, або потреба все зробити ідеально.
Ці запитання діють як ментальний фільтр, допомагаючи відсіяти зайве та зосередитися на тому, що дійсно має значення. Вони особливо ефективні, коли стрес викликаний перевантаженням або внутрішнім тиском.
Окрім описаних технік, є й інші способи швидко впоратися зі стресом:
Прогресивна м’язова релаксація: послідовно напружуйте та розслабляйте кожну групу м’язів (від ніг до обличчя), щоб зняти фізичну напругу.
Фізична активність: навіть 10-хвилинна розтяжка чи швидка прогулянка можуть значно знизити рівень стресу, адже рух стимулює вироблення ендорфінів.
Як інтегрувати ці техніки у життя?
Щоб саморегуляція стала частиною вашого життя, почніть із малого: оберіть одну техніку, яка вам найбільше відгукується, і практикуйте її щодня протягом тижня. Наприклад, виконуйте дихання 4–7–8 щоразу, коли відчуваєте напругу, або використовуйте рефлексивні запитання наприкінці дня. З часом ці практики стануть звичкою, а ваш арсенал інструментів для боротьби зі стресом розшириться.
Саморегуляція – це не лише про подолання стресу, а й про створення фундаменту для ментального благополуччя. Разом із цими техніками ви зможете не просто вистояти в складні моменти, а й навчитися знаходити спокій і впевненість у будь-якій ситуації.
Психічне здоров’я, подібно до фундаменту будинку, визначає нашу здатність протистояти життєвим викликам, але без належної турботи воно може похитнутися. У сучасному світі, де напружений ритм диктує свої правила, а вимоги до продуктивності зростають, знайти час для підтримки ментального благополуччя стає справжнім мистецтвом. Чи можливо зробити турботу про себе такою ж природною частиною дня, як ранковий душ чи перегляд новин? Щоденні практики – це прості, але ефективні інструменти, які допомагають зміцнити внутрішню стійкість. У цій статті ми разом із Костянтином Слюсаренком, дослідимо дієві техніки, які можна практикувати щодня для збереження психічного здоров’я. Ви дізнаєтесь, як інтегрувати ці методи у повсякденне життя, щоб кожен день ставав не лише продуктивним, а й психологічно збалансованим, відкриваючи шлях до довготривалого ментального здоров’я.
Отож, перейдімо до практик!
Початок дня – це ідеальний момент, щоб налаштуватися на позитив і визначити пріоритети. Ранкове фокусування – це коротка практика, яка допомагає чітко усвідомити свої цілі та емоційний стан. Вона займає лише 5 хвилин, але задає напрямок для всього дня. Задайте собі три прості запитання:
Що сьогодні для мене найважливіше? Це допомагає зосередитися на ключових завданнях і уникнути розпорошення енергії.
Який настрій я хочу пронести через день? Наприклад, спокій, впевненість чи радість – вибір настрою задає емоційний фон.
Яка одна маленька дія покаже, що я ціную себе? Це може бути смачний сніданок, 10-хвилинна прогулянка чи час на улюблену книгу.
Ця практика діє як ментальний компас, допомагаючи почати день із ясністю та турботою про себе. Записуйте відповіді в нотатник або просто подумайте про них під час ранкової кави. З часом ви помітите, як ця звичка підвищує продуктивність і знижує рівень тривоги.
Наприкінці дня важливо зупинитися і підбити підсумки, щоб завершити його на позитивній ноті. Вечірня рефлексія – це практика, яка допомагає підсилити відчуття задоволення від дня та зміцнити емоційну стійкість. Щовечора виділіть 5 хвилин і запишіть відповіді на три запитання:
Що сьогодні вдалося? Згадайте навіть маленькі перемоги – завершене завдання, вдала розмова чи вчасний відпочинок.
Що мене потішило чи надихнуло? Це може бути красивий захід сонця, добра новина чи смішний момент із близькими.
За що я вдячний? Подяка собі, іншим чи навіть життю загалом допомагає переключити фокус із проблем на позитив.
Ці записи не лише допомагають завершити день із відчуттям вдячності, а й тренують мозок помічати хороше, що знижує рівень стресу та покращує настрій. Якщо писати щоденно здається складно, спробуйте робити це хоча б тричі на тиждень – ефект буде помітним.
У світі, де ми постійно на зв’язку – із телефонами, повідомленнями, новинами, – момент справжньої тиші стає рідкісним скарбом. Виділення 10 хвилин на день для себе, без гаджетів і розмов, – це потужна практика для відновлення ментальної енергії.
Як це зробити?
- Знайдіть тихе місце – це може бути крісло вдома, лавка в парку чи навіть ваш автомобіль.
- Вимкніть телефон або увімкніть режим «не турбувати».
- Просто посидіть, спостерігаючи за своїми думками, диханням або навколишнім світом. Не потрібно медитувати чи змушувати себе «не думати» – просто дозвольте собі бути.
Ця практика допомагає розвантажити розум, зменшити внутрішній шум і відновити зв’язок із собою. Вона особливо корисна для тих, хто відчуває емоційне перевантаження або труднощі з концентрацією. З часом ці 10 хвилин стануть вашим особистим оазисом спокою.
Чому ці практики працюють?
Ці прості дії можуть здаватися незначними, але їхня сила – у регулярності. Вони підтримують стабільність нервової системи, знижуючи рівень кортизолу та активуючи парасимпатичну нервову систему, яка відповідає за релаксацію. Ранкове фокусування допомагає структурувати день, вечірня рефлексія підсилює позитивні емоції, а моменти тиші дозволяють мозку «перезавантажитися». Разом ці практики створюють захисний бар’єр проти стресу та емоційного вигорання.
Як почати?
Щоб ці практики стали частиною вашого життя, оберіть одну, яка вам найбільше відгукується, і спробуйте виконувати її протягом тижня. Наприклад, почніть із ранкового фокусування або 10 хвилин тиші. Поступово додавайте інші техніки, адаптуючи їх до вашого графіку. Важливо пам’ятати: турбота про психічне здоров’я – це не про героїчні подвиги, а про маленькі, але свідомі кроки, які з часом перетворюються на міцну звичку.
У світі, де ми постійно балансуємо між очікуваннями інших і власними потребами, вміння встановлювати особисті кордони стає не просто навичкою, а необхідністю. Особисті кордони – це невидимі межі, які визначають, що для нас прийнятно, а що ні, захищаючи наш час, енергію та емоційний комфорт. Без них ми ризикуємо втрапити в пастку виснаження, образи чи навіть втрати себе. Як навчитися говорити «ні» без провини та вибудувати здорові стосунки з оточуючими? У цьому матеріалі ми розберемо, що таке особисті кордони, чому вони важливі та як їх встановити, спираючись на практичні поради психології.
Чому особисті кордони важливі?
Особисті кордони діють як захисний бар’єр, який допомагає зберегти психічне здоров’я та підтримувати гармонію у стосунках. Вони дозволяють:
- Захищати свої ресурси: ви можете сказати «ні» надмірним проханням, зберігаючи енергію для себе.
- Поважати себе: вордони сигналізують, що ваші потреби мають значення.
- Будувати здорові стосунки: чіткі межі зменшують конфлікти та непорозуміння, адже інші знають, чого від вас чекати.
Без кордонів ми часто відчуваємо себе перевантаженими, недооціненими або змушеними робити те, що суперечить нашим бажанням. З часом це може призвести до стресу, вигорання чи навіть депресії.
Встановлення кордонів – це процес, який вимагає усвідомленості, практики та сміливості. Ось п’ять практичних кроків, які допоможуть вам почати:
Перший крок – зрозуміти, що для вас важливо. Задайте собі запитання:
Що викликає у мене дискомфорт у спілкуванні чи поведінці інших?
Які ситуації змушують мене відчувати себе виснаженим чи неповажаним?
Який час, простір чи емоції я хочу захистити?
Наприклад, якщо ви відчуваєте роздратування, коли колега постійно просить вас виконати її завдання, це може бути сигналом, що потрібен кордон у професійній сфері. Запишіть свої спостереження, щоб чітко сформулювати, де потрібні межі.
Кордони ефективні лише тоді, коли вони зрозумілі іншим. Говоріть прямо, але з повагою. Наприклад: замість: «Ти завжди мене перебиваєш!» скажіть: «Мені важливо, щоб мене вислухали до кінця. Давай домовимося, не перебивати один одного».
Використовуйте «Я-повідомлення» («Я відчуваю», «Мені потрібно»), щоб уникнути звинувачень і зробити розмову конструктивною. Будьте конкретними: замість «Не турбуй мене» скажіть «Будь ласка, не телефонуй мені після 20:00, якщо це не терміново».
Сказати «ні» – це не егоїзм, а турбота про себе. Якщо вам складно відмовляти, почніть із малого:
- Дайте собі час на відповідь: «Я подумаю і повернуся з рішенням».
- Використовуйте м’які, але тверді фрази: «Дякую за пропозицію, але я не зможу цього зробити».
- Не виправдовуйтеся надмірно – ваше «ні» не потребує розлогих пояснень.
З часом ви помітите, що відмова не руйнує стосунки, а навпаки, допомагає будувати їх на основі взаємної поваги.
Встановлення кордонів – це двосторонній процес. Якщо ви хочете, щоб ваші межі поважали, будьте готові поважати кордони інших. Наприклад, якщо друг просить не обговорювати певну тему, утримайтеся від цього. Такий підхід створює атмосферу взаєморозуміння та довіри.
Не всі одразу приймуть ваші кордони, особливо якщо раніше ви завжди погоджувалися на все. Деякі люди можуть реагувати образою чи критикою.
У таких випадках:
– Повторюйте свої межі спокійно: «Я розумію, що тобі це незвично, але мені важливо дотримуватися цього».
– Не піддавайтеся на маніпуляції чи почуття провини.
– Пам’ятайте, що ваші кордони – це про вашу безпеку, а не про те, щоб догодити іншим.
Практичні приклади встановлення кордонів:
На роботі: «Я можу взяти додаткове завдання, але тільки після завершення поточних проєктів».
У сім’ї: «Мені потрібен час для себе щовечора з 19:00 до 19:30, щоб відпочити».
У дружбі: «Я ціную наші розмови, але не можу відповідати на повідомлення цілодобово».
Чому кордони – це акт самоповаги?
Встановлення особистих кордонів – це не про ізоляцію чи конфлікти, а про створення простору, де ви можете бути собою, не втрачаючи енергії та внутрішньої рівноваги. Це спосіб сказати собі та світу: «Мої потреби мають значення». Кордони дозволяють вам інвестувати час і сили в те, що дійсно важливо – ваші цілі, стосунки, ментальне здоров’я.
З чого почати?
Якщо ви новачок у встановленні кордонів, оберіть одну сферу життя, де відчуваєте дискомфорт (робота, сім’я, дружба), і визначте один кордон, який хочете встановити. Наприклад, вирішите не перевіряти робочу пошту після 18:00. Протягом тижня практикуйте цей кордон, спостерігаючи, як він впливає на ваш стан. Поступово додавайте нові межі, адаптуючи їх до вашого життя.
Вибудова особистих кордонів – це подорож до більш здорового та збалансованого життя. Вона вимагає часу та практики, але кожен крок у цьому напрямку – це інвестиція у ваше психічне благополуччя та гармонійні стосунки з оточуючими.
